Лекція 1. Загальне уявлення про системи управління навколишнім середовищем
Базою для побудови системи управління навколишнім середовищем в організації є усвідомлення того факту, що своєю діяльністю організацію впливає на навколишнє середовище через безліч різних шляхів, таких як: - використання природних ресурсів (води, електроенергії, матеріалів, тощо); - забруднення води, повітря, ґрунту; - створення відходів; - вплив на природні ландшафти тощо.
Цей вплив здійснюється як на всіх стадіях діяльності самої організації, так і під час використання її продукції та послуг. Ті види діяльності, продукції чи послуг організації, що можуть впливати на навколишнє середовище називаються її екологічними аспектами.
Якщо організація прагне оптимізувати свій вплив на навколишнє середовище вона повинна аналізувати можливі екологічні аспекти та впливи, визначати їх прийнятний рівень, планувати його досягнення та забезпечувати дотримання.
Організація має можливість вільно і гнучко визначати ті сфери своєї діяльності, де доцільно здійснювати впровадження системи, а саме: або стосовно всієї організації, чи конкретного функціонального підрозділу, чи конкретного виду діяльності. Якщо цей стандарт впроваджено в конкретному функціональному підрозділі або стосовно конкретного виду діяльності, то розроблені політика та методики з часом можуть бути розповсюджені на всю організацію.
Одним з базових принципів управління навколишнім середовищем є визначення та задоволення потреб зацікавлених сторін, на які організація впливає своєю екологічною діяльністю. Це можуть бути споживачі, жителі населеного пункту, в якому розміщена організація, представники місцевих органів влади.
Система управління навколишнім середовищем є інтегрованою частиною загальної системи управління організацією. Вона повинна бути пов'язана з іншими системами, зокрема з системою управління якістю, системою управління фінансовими показниками, тощо. Рівень впливу організації на навколишнє середовище повинен визначатися, виходячи з збалансування цілей усіх цих систем, з урахуванням економічних і технічних можливостей організації. Цей процес є постійним. Структура, обов'язки, досвід, технічні правила, методики, процеси і ресурси для реалізації екологічної політики, цілей та завдань повинні бути скоординовані із зусиллями в інших сферах (наприклад, стосовно управління процесами чи виробництвом, управління фінансами, забезпечення якості, техніки безпеки та охорони здоров'я на робочих місцях).
Рівень деталізації та складності системи управління навколишнім середовищем, обсяг необхідної документації та ресурсів, повинні залежати від масштабу та характеру діяльності організації. Це особливо стосується малих і середніх підприємств.
Впровадження системи управління навколишнім середовищем може допомогти організації зміцнити впевненість пов'язаних з нею зацікавлених сторін у тому, що: - керівництво взяло на себе чіткі зобов'язання дотримуватися декларованих положень політики, цілей та завдань організації; - зусилля спрямовуються перш за все на здійснення запобіжних заходів, а не на коригувальні дії; - можуть бути наведені докази розумного ступеня передбачливості і дотримання законодавчих норм; - до структури системи закладено механізм постійного вдосконалення.
Впровадження системи управління навколишнім середовищем може забезпечити також одержання безпосередньої економічної вигоди, її слід ідентифікувати з тим, щоб продемонструвати зацікавленим сторонам, особливо акціонерам, цінність для організації належного управління навколишнім середовищем. Функціонування системи дає можливість організації завчасно узгодити екологічні цілі і завдання з конкретними фінансовими результатами діяльності і, таким чином, мати гарантію того, що ресурси скеровуються туди, де їх використання дає найбільшу вигоду як економічну, так і екологічну.
До потенційних вигод, пов'язаних з впровадженням ефективної системи управління навколишнім середовищем, належать: - створення впевненості в замовників щодо надійності зобов'язань організації стосовно управління навколишнім середовищем та надання відповідних доказів; - підтримання добрих відносин з громадськістю; - можливість задоволення критеріїв чи вимог інвесторів та полегшення доступу на ринки капіталів; - укладання договорів страхування з прийнятними внесками; - поліпшення репутації організації і збільшення її частки на ринку; - можливість задоволення вимог, пов'язаних із сертифікацією продукції чи послуг; - удосконалення управління витратами; - зменшення кількості інцидентів, які призводять до юридичної відповідальності; - можливість надання доказів щодо забезпечення розумного ступеня передбачливості та обережності в діях, які можуть призвести до порушення законодавчих норм та правил; - економія сировини, матеріалів та енергії; - спрощення процесу отримання дозволів (ліцензій) стосовно діяльності, продукції чи послуг; - створення сприятливих умов для розвитку й участі у вирішенні екологічних питань; - поліпшення відносин між промисловими та урядовими колами.
При впровадженні та розробці системи управління навколишнім середовищем доцільно використовувати принципи загального управління якістю (TQM):
- широко залучати до процесів створення системи персонал підприємства, надавати йому необхідні повноваження, підтримувати його ініціативу; - встановлювати партнерські стосунки з зацікавленими сторонами, залучати їх до розробки та функціонування системи; - забезпечувати постійне удосконалення системи на основі аналізу накопиченого досвіду, відслідковування показників виконання, постійного навчання.
Лекція 2. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ СТАНДАРТІВ ISO СЕРІЇ 14000 ДО СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ
Основними з стандартів ISO серії 14000 є стандарти ISO 14001 та ISO 14004. Перший з них містить вимоги до систем управління навколишнім середовищем, що можуть бути об'єктивно перевірені та використовується для цілей сертифікації. Другий - описує загальні підходи до побудови ефективної системи управління навколишнім середовищем і може використовуватися організацією як практичний посібник при створенні такої системи. Ці стандарти є добровільними та використовуються організаціями з власної ініціативи.
Основним принципом функціонування системи управління навколишнім середовищем, згідно зі стандартами ISO серії 14000, є принцип постійного удосконалення: - організація повинна визначити свою екологічну політику; - для її реалізації розробляються екологічні цілі, завдання та програми; - організація забезпечує їх впровадження та функціонування; - досягнуті результати контролюються та коригуються (при необхідності); - за підсумками контролю проводиться аналіз з боку керівництва, - під час якого приймається рішення про перегляд політики та визначення шляхів подальшого вдосконалення. Такий цикл повторюється на протязі усього часу функціонування системи.
Ця схема може також застосовуватися для інших аспектів діяльності організації, крім управління навколишнім середовищем. Тому досвід, накопичений при впроваджені системи згідно стандартів ISO серії 14000, може бути використаний при створенні системи постійного удосконалення діяльності усієї організації чи її окремих функцій. Необхідно зазначити, що стандарти ISO серії 14000 не містять вимог безпосередньо до екологічних характеристик організації. Єдиною їх вимогою є виконання будь-яких встановлених законодавчих норм щодо впливу на оточуюче середовище. Більш конкретно вимоги до показників своєї діяльності організація повинна встановлювати самостійно, базуючись на принципі постійного удосконалення.
Також організація самостійно визначає на які саме її екологічні аспекти та впливи буде розповсюджуватися розроблювана система (зрозуміло, що охопити усі аспекти неможливо). Але при цьому обов'язково повинні включатися найбільш суттєві аспекти, за якими вплив на навколишнє середовище може бути значним.
Лекція 3. ПРОВЕДЕННЯ ПЕРВИННОГО ЕКОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ
Першим кроком підприємства після прийняття рішення щодо розробки системи управління навколишнім середовищем повинно бути проведення первинного екологічного аналізу. Метою такого аналізу є:
- визначення екологічних аспектів діяльності організації; - визначення законодавчих та нормативних вимог до впливу організації на навколишнє середовище; - аналіз відповідності діяльності організації встановленим законодавчім та нормативним вимогам; - виділення найбільш суттєвих екологічних аспектів, що будуть включені в розроблювану систему управління навколишнім середовищем.
Першим важливим кроком є складання переліку сфер та об'єктів, що підлягають аналізу. Сюди можуть входити: види діяльності організації, конкретні роботи чи конкретний виробничий об'єкт.
Для проведення первинного екологічного аналізу може бути сформовано робочу групу з представників різних підрозділів. До цієї роботи можна широко залучити весь персонал організації (це може бути суміщене з його екологічним навчанням). Також може бути доцільним залучити представників зацікавлених сторін. Для збору інформації можуть використовуватися такі методи:
- анкетування або інтерв'ю представників персоналу або зацікавлених сторін (можливе використання фокус-груп); - використання переліків контрольних питань; - оцінка життєвого циклу продукції; - безпосередній контроль та вимірювання екологічних характеристик; - аналіз накопиченої статистики (у тому числі, щодо аварійних ситуацій).
Процес та результати первинного екологічного аналізу повинні бути документально оформлені. У цих документах повинні бути вказані можливості для розвитку системи управління навколишнім середовищем. Зокрема, якщо організація не в повній мірі виконує нормативні вимоги, бажано скласти план приведення її екологічних характеристик у відповідність до цих вимог. Цей план повинен бути повністю реалізований до моменту впровадження системи управління навколишнім середовищем.
Лекція 4. РОЗРОБКА ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Вище керівництво організації визначити основні принципи та цілі своєї діяльності в області охорони навколишнього середовища та розробити на їх основі екологічну політику.
Екологічна політика повинна відображати відданість організації основним принципам систем управління навколишнім середовищем, викладеним у стандартах ISO серії 14000, зокрема принципу постійного удосконалення, спрямованості на задоволення інтересів зацікавлених сторін, виконання законодавчих і нормативних вимог. У політиці повинно бути вказано, що управління навколишнім середовищем належить до пріоритетних цілей організації.
Крім того, політика може містити специфічну інформацію для організації. Це, зокрема, основні екологічні аспекти, на яких будуть зконцентровані зусилля організації, основні методи, які будуть використовуватися для цього.
Політика є досить коротким і загальним документом. Але у той же час вона повинна бути достатньо чіткою, щоб використовуватися як основа для екологічного планування та розробки документованої системи управління навколишнім середовищем.
Відповідальність за визначення екологічної політики, як правило, покладається на вище керівництво. Керівники всіх рівнів відповідають за реалізацію політики організації, а також за формулювання змін та модифікацію політики.
Політика повинна бути доведена до відома усіх працівників, сприйматися та підтримуватися ними. Також вона повинна бути доведена до відома зацікавлених сторін. Доцільно періодично аналізувати сприйняття ними політики.
Лекція 5. ПЛАНУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
На базі розробленої екологічної політики організація повинна планувати свою екологічну діяльність. Процес планування включає:
- визначення екологічних аспектів, що охоплюються плануванням, законодавчих вимог до цих аспектів; - встановлення вимірюваних показників за допомогою яких організація оцінюватиме свій вплив на навколишнє середовище; - визначення екологічних цілей і завдань для всіх вибраних екологічних аспектів; - розробка екологічних програм, за допомогою яких організація досягатиме встановлені цілі.
При виборі екологічних аспектів, що враховуються при плануванні, треба виходити з їх важливості, з наявності законодавчо встановлених вимог, з практичної можливості управління цими аспектами.
Для кожного з вибраних екологічних аспектів встановлюються та документуються цілі та завдання, які визначають зобов'язання організації щодо покращення чи підтримання своєї діяльності у рамках цього аспекту. Цілі та завдання повинні бути визначені для всіх ієрархічних та функціональних рівнів організації. Вони повинні встановлюватися таким чином, щоб можна було перевірити, як вони досягаються (бажано, щоб вони були кількісними).
"Мінімальним" рівнем цілей є безумовне виконання встановлених нормативних вимог до діяльності організації та до її продукції (послуг).
Після встановлення цілей та завдань, організація розробляє програми для їх досягнення. Такі програми є сукупностями заходів, спрямованих на покращення екологічних характеристик підприємства. Для кожного заходу повинна бути чітко вказана відповідальність за його виконання, необхідні ресурси та час виконання. Програми можуть бути як загальними для підприємства в-цілому, так і окремими для окремих підрозділів.
Повинна бути визначена схема відслідковування ходу виконання таких програм. До визначення екологічних аспектів, формування екологічних цілей, завдань і програм доцільно якнайширше залучати персонал організації.
Лекція 6. РОЗРОБКА ТА ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ
Організація повинна забезпечити наявність умов, необхідних для:
- виконання розроблених екологічних програм;
- підтримання визначених екологічних характеристик.
Для цього організація повинна:
- визначити, документально оформити та довести до відому персоналу його функції, відповідальність і повноваження в галузі управління навколишнім середовищем (включаючи призначення відповідального представника вищого керівництва і надання йому необхідних повноважень);
- забезпечити підготовку, обізнаність та компетентність персоналу як щодо їх безпосередньої діяльності, так і щодо системи управління навколишнім середовищем в цілому (особливо важливим є забезпечення усвідомлення важливості управління навколишнім середовищем як для підприємства, так і для суспільства в цілому);
- створити систему інформаційних зв'язків як між різними підрозділами, так і з зовнішніми зацікавленими сторонами (включаючи реєстрацію отриманих повідомлень та запитів і надання відповідей на них);
- створити систему управління документацією, що використовується в рамках системи управління навколишнім середовищем (ці вимоги є практично ідентичними з вимогами розділу 4.5 стандарту ISO 9001);
- визначити види своєї діяльності та роботи, пов'язані з суттєвими екологічними аспектами, планувати та організовувати їх таким чином, щоб забезпечити виконання екологічних цілей і завдань (до таких робіт найчастіше можуть відноситися - проектування, закупки, виробництво, складування, технічне обслуговування, будівництво тощо);
- визначити потенційні аварійні ситуації, що можуть призвести до негативного впливу на навколишнє середовище, розробити схеми реагування на них, що забезпечили б запобігання та зменшення впливу на навколишнє середовище (приклади таких ситуації - пожежі, аварійні викиди у воду чи в атмосферу, стихійні лиха тощо).
Лекція 7. АНАЛІЗ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ
Організація повинна запровадити механізми моніторингу та вимірювання основних своїх впливів на навколишнє середовище. Цей механізм повинен дозволяти аналізувати досягнення усіх встановлених цілей і завдань, виконання усіх законодавчих і нормативних вимог.
Якщо в ході моніторингу були виявлені невідповідності, перевищення визначеного рівня впливів на навколишнє середовище, організація повинна вжити заходів щодо пом'якшення наслідків шкідливих впливів на навколишнє середовище, а також для підготовки і здійснення коригувальних та запобіжних дій.
Для ефективної організації аналізу та удосконалення системи управління навколишнім середовищем організація повинна розробити схему збору, зберігання та розповсюдження даних щодо своєї екологічної діяльності. Загальний обсяг таких даних повинен бути достатнім, щоб мати можливість надати докази відповідності системи вимогам стандарту ISO 14001. Вимоги до управління цими даними є аналогічними до вимог розділу 4.16 стандарту ISO 9001.
Періодично організація повинна проводити аудити системи управління навколишнім середовищем, щоб визначити
- чи відповідає система управління навколишнім середовищем встановленим вимогам;
- чи була вона впроваджена належним чином і чи підтримується вона в робочому стані.
Вище керівництво організації повинно періодично проводити аналіз системи управління навколишнім середовищем для підтвердження та гарантування того, що вона залишається придатною, адекватною і ефективною. Аналіз ґрунтується на інформації за результатами моніторингу екологічних показників, аналізом невідповідностей (включаючи аварійні ситуації), внутрішніми та зовнішніми аудитами, даних від персоналу та зацікавлених сторін. За підсумками аналізу може бути прийняте рішення про зміну екологічної політики, цілей та завдань, зміну переліку екологічних аспектів, що розглядаються в системі, розробку нових екологічних програм, зміну схеми впровадження, функціонування та аналізу системи.
Лекція 8. ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ
Основні види діяльності, що виконується в рамках системи управління навколишнім середовищем, повинні бути бути документально оформлені. Це, в першу чергу, стосується діяльності з:
- визначення та актуалізації переліку екологічних аспектів і нормативних вимог; - розробки та актуалізації екологічної політики, цілей і завдань; - розробки та відслідковування виконання екологічних програм; - розподілу та актуалізації відповідальності та повноважень в рамках системи; - організації навчання та підготовки персоналу; - організації зовнішніх і внутрішніх інформаційних зв'язків; - управління документацією; - визначення робіт, що впливають на екологічні аспекти організації, включення відповідних вимог у методики виконання цих робіт; - визначення можливих аварійних ситуацій та розробка методик реагування на них; - моніторингу впливу на навколишнє середовище, управління необхідним контрольним обладнанням; - розслідування випадків невідповідностей, вироблення коригуючих та попереджувальних дій; - збирання, збереження та розповсюдження записів щодо функціонування системи управління навколишнім середовищем; - планування, організації та проведення аудитів та аналізів з боку керівництва.
Стандарти ISO серії 14000 не визначають вимоги до структури документації системи управління навколишнім середовищем. Але у загальному вигляді структура документації може складатися з Настанов - центрального документу, в якому описується структура системи в цілому (політика, основні аспекти та цілі, загальний опис діяльності з впровадження та контролю) і процедур - документів, у яких описується алгоритм виконання конкретної діяльності в рамках системи, відповідальність за її виконання. Настанови можуть містити посилання на екологічні програми та процедури.
При визначенні структури документації та її детальності необхідно враховувати: - розмір організації; - рівень кваліфікації та мотивації персоналу; - діапазон та різноманітність екологічних аспектів та впливів організації; - наявність документованої системи якості та структуру її документації.
При наявності на підприємстві розробленої системи управління якістю можуть бути вибрані наступні варіанти: - спільна система документації (Настанова з управління організацією та процедури); - окремі Настанови з якості та Настанови з навколишнього середовища, що можуть посилатися на одні й ті ж процедури; - повністю окремі структури документації для кожної системи. © ЦСЯ "ПРИРОСТ-Система", 2001Цей матеріал не може бути повністю або частково відтворений, тиражований і розповсюджений без дозволу ЦСЯ "ПРИРОСТ-Система".
