Таким чином постачальники товарів і послуг та їх споживачі зіткнулися із виникненням принципово нового на ринку і в суспільному житті явища – колективної соціальної відповідальності. Якщо світова спільнота і визнала КСВ в аспекті охорони навколишнього середовища, енергозберігання і т д, то в сфері послуг, фінансовому секторі ситуація абсолютно протилежна.. Як цілком справедливо зазначають деякі підприємці, вони не наносять ніякої реальної шкоди суспільству. Саме тому питання впровадження стандартів КСВ в усіх сферах, і в сфері страхування зокрема, потребує подальшого вивчення й аналізу
Країни з розвиненим бізнес-середовищем вже зіткнулися з питанням важливості ділової репутації, популярності бренду, державної підтримки соціально відповідальних підприємств, однак в Україні ці аспекти підприємницької діяльності не віднайшли свого відображення і втілення. Сьогодні світова економіка та економіка України зокрема проходить етап суттєвих змін. Перед вітчизняними страховими компаніями, що намагаються вийти на зовнішній ринок, постало багато нових питань, в тому числі і застосування принципів КСВ.
Постановка задачі: Метою даної статті є теоретичне узагальнення підходів до визначення сутності та основних напрямів КСВ, розкриття вигод від її запровадження. Аналіз складових формування механізму впровадження КВС в страховій компанії, а також можливостей і ризиків в управлінні розвитком при запровадженні системи КСВ.
Виклад основного матеріалу дослідження:
Сьогодні підприємства, організації, бізнес в цілому функціонують в середовищі, що не захищене від впливу зовнішніх факторів. Ефективність діяльності цих економічних суб'єктів залежить від їх взаємовідносин з навколишнім середовищем, суспільством.
ISO 26000 – це своєрідний путівник, пов’язаний з питаннями функціонування економічних суб’єктів соціально відповідальним чином, тобто так, щоб їх діяльність була прозорою та сприяла благополуччю суспільства. Велика кількість представників урядів, неурядових організацій, трудових об’єднань з усього світу брали участь в розробці даного документу. Його було прийнято в 2010 році після п’яти років переговорів. ISO 26000 – це не вимоги, а рекомендації, за даним стандартом не проводиться сертифікація, на відміну від інших стандартів ISO. Цей документ не лише розкриває сутність соціальної відповідальності, а й допомагає організаціям та підприємствам користуватися передовим досвідом у даній сфері.
Протягом кількох останніх десятиліть суб’єкти економічної діяльності зробили великий крок до усвідомлення своєї відповідальності за вирішення соціально-економічних проблем, збереження навколишнього середовища, дотримання прав людини, протидії корупції та великої кількості інших питань, важливих для всього суспільства. В результаті корпоративна відповідальність стає новою філософією бізнесу. Компанії, зокрема і страхові, почали орієнтуватись не лише на отримання прибутку, а й на досягнення суспільного блага (яке невід’ємно пов’язане із отриманням прибутку).
Основними причинами, що спонукають компанії приділяти особливу увагу питанням соціальної відповідальності є:
- глобалізація та по пов’язане з нею загострення конкуренції;
- зростаючі розміри та вплив компаній;
- посилення механізмів державного регулювання;
- «війна за талант» - конкуренція компаній за персонал;
- підвищення громадянської активності;
- зростаюча роль нематеріальних активів (репутація, бренд).
За період існування поняття «соціальна відповідальність» було запропоновано багато його визначень. Але у 2010 році, коли вийшов Міжнародний стандарт ISO 26000 «Керівництво з соціальної відповідальності» більшість експертів зупинились на тому, що «соціальна відповідальність – відповідальність організації за вплив її рішень та діяльності на навколишнє середовище через прозору та естетичну поведінку, яка сприяє:
- стійкому розвитку, включаючи здоров’я та благополуччя суспільства;
- враховує очікування зацікавлених сторін;
- відповідає застосовуваному законодавству й узгоджується з міжнародними нормами поведінки
- введена у всій компанії». [1]
Існує ще багато визначень даної категорії, наприклад:
1) «корпоративна соціальна відповідальність – просування практик відповідального бізнесу, які приносять користь бізнесу та суспільству й сприяють соціальному, економічному й екологічному розвитку шляхом максимізації позитивного впливу бізнесу на суспільство й мінімізації негативного навантаження на навколишнє середовище» [2];
2) «зобов’язання бізнесу вносити вклад у стійкий економічний розвиток, в трудові відносини з працівниками, їх сім’ями, місцевими співтовариством та суспільством в цілому для покращення якості їх життя» [3];
3) «досягнення комерційного успіху шляхами, які базуються на етичних нормах та повазі до людей, товариств та навколишнього середовища» [4].
Формування системи КСВ – складний процес, який потребує багато часу та ціленаправлених зусиль з боку компанії. Формування системи КВС можна представити як чергування низки послідовних етапів (рівнів) КСВ (див рис 1).
Деякі експерти першою виділяють стадію оборони, коли компанія не визнає своєї відповідальності та заперечує провину за негативний вплив на стан навколишнього середовища та суспільство.
Неухильне дотримання закону – фундаментальний принцип КСВ, тому перш за все страхова компанія, яка прагне до соціальної відповідальності, повинна проаналізувати свою діяльність та привести її в повну відповідність з законодавством. Це так званий базовий правовий рівень КСВ.
Рис 1 Рівні застосування КСВ На наступних етапах проходить поступове розширення соціальної відповідальності за рахунок реалізації добровільних ініціатив, які спрямовані на вирішення проблем соціально-економічного характеру, покращення екологічної ситуації, підвищення якості продукції та послуг, просування інновацій тощо. Коли система корпоративної соціальної відповідальності тільки починає розвиватись, такі ініціативи є одиничними та не пов’язані з досягненням стратегічних цілей компанії. Це так звана функціональна стадія розвитку КСВ. Але поступово система КСВ пронизує всю діяльність компанії та включається до довгострокової стратегії підприємства. В результаті цього КСВ переходить на стратегічну стадію розвитку.
Остання стадія, громадянська, є найбільш прогресивною. Вона передбачає активні дії компанії, що спрямовані на просування принципів КСВ в діловому суспільстві, в тому числі серед ділових партнерів, постачальників, професійних товариств, колег по бізнесу. В результаті компанія стає провайдером ідей соціальної відповідальності, формуючи сприятливе середовище для подальших колективних дій для досягнення позитивних змін.
Основними напрямами КСВ в страховій компанії є:
- відповідальні практики по відношенню до персоналу
- добросовісна ділова практика
- добросовісна практика по відношенню до споживачів
- добросовісна діяльність по відношенню до держави
При здійсненні компанією соціальних програм постає питання балансу ефективності для суспільства і вигоди для компанії. Говорячи про економічні вигоди КСВ для бізнесу, можна відзначити той факт, що ці вигоди найбільш яскраво виявляються в таких сферах, як фінанси, маркетинг, страхування і управління персоналом. Окрім того, слід відзначити цінність заходів КСВ у галузі управління ризиками. Запровадження КСВ дає підприємствам і, зокрема, страховим компаніям, наступні вигоди:
- формується висока репутація в очах клієнтів (підвищується ціна бренду та лояльність клієнтів, налагоджуються партнерські зв’язки);
- вдосконалюється процес управління, насамперед завдяки запобіганню ризикам різних видів;
- з’являється можливість підвищити доходи, насамперед через вирішення проблем з державними органами та органами контролю, налагодження дієвих відносин з ними;
- економія на залученні і утриманні висококваліфікованих спеціалістів;
- стандартизація (відповідно до міжнародних стандартів) дає змогу вийти на нові ринки;
- збільшення обсягу продажу та частки ринку;
- своєчасний доступ до актуальної інформації з компетентних джерел забезпечує швидкість реакції на критичні проблеми в регіоні та більш ефективне управління ризиками;
- з’являється можливість отримання засобів із фондів, що створюються соціально-орієнтованими підприємствами під соціально-орієнтовані програми.
Розробка та впровадження системи корпоративної соціальної відповідальності страховика розпочинається із розробки цілей та стратегії КСВ. Стратегію компанії можна визначити в більш широкому розумінні як сукупність механізмів, принципів та конкретних заходів по впровадженню КСВ. Можна розглядати стратегію і як корпоративний документ, в якому визначаються цінності та стандарти, згідно з яким здійснюється діяльність компанії. Для розробки стратегії КСВ необхідно:
- мати сталу підтримку вищого менеджменту та власників, найкращих працівників компанії;
- здійснити аналіз наявного світового досвіду та реалій певної конкретної країни;
- визначитися із набором програм, що здійснюються;
- визначитися із набором можливих партнерів, заходів, ресурсів;
- сформулювати ключові напрями соціальної відповідальності на рівні самої компанії та у взаємозв’язках із зовнішнім середовищем.
Реалізація КСВ здійснюється через впровадження програми дій на довготривалу перспективу, націленої на вирішення важливих для компанії завдань. Стратегія повинна враховувати як специфіку зовнішнього бізнес-середовища, так і особливості внутрішніх аспектів діяльності.
Фахівці в галузі корпоративного управління та КСВ виділяють чотири основні типи стратегій:
- соціально-відповідальний відбір проектів,
- захист інтересів акціонерів,
- інвестиції, що створюють вигоди для співтовариства,
- вкладення в соціальні проекти
У процесі своєї діяльності страхова компанія стикається з ризиками різного роду (соціальними, юридичними, економічними). Дотримання компанією принципів КСВ допоможе їй уникнути багатьох ризиків та цим самим підвищити якість управління. Автори посібника із КСВ «CSR Guide: Базова інформація з корпоративної соціальної відповідальності» виділяють нефінансові ризики, як ті, що мають найбільший вплив на компанію.
Якщо порівнювати фінансові та нефінансові ризики, то можна помітити основну їх відмінність: перші можуть призвести до великих збитків за високої ймовірності настання ризикової події, інші - носять індивідуальний характер, не мають універсального рішення. Управління нефінансовими ризиками в компанії проводиться з метою підтримки стратегії розвитку бізнесу в довгостроковій перспективі. При цьому варто дотримуватись балансу інтересів зацікавлених сторін.
Нефінансові ризики – це ризики недосягнення мети компанії, зумовлені поведінкою ключових зацікавлених сторін. Тому налагодження постійної взаємодії із зацікавленими сторонами і послідовне впровадження корпоративних політик і стандартів регулювання цією взаємодією є основним інструментом управління нефінансовими ризиками. До них відносять політичні, соціальні, кадрові, ризики репутації, екологічні ризики, ризики державного регулювання, ризики корпоративного управління та інші. [5]
У деяких компаніях управління ризиком в рамках корпоративного управління розглядається з точки зору корпоративної соціальної відповідальності. Суспільству розкривається інформація, яка може бути ризикованою для її репутації, але такі дії призводять до підвищення довіри населення до даної компанії. Велику роль у цьому випадку відіграють засновники компанії, формулюючи її лозунг, наприклад, соціальна відповідальність понад продажі і високі прибутки.
Однак наведені вище рівні, напрями, стратегії – суто теоретичний підхід. В кращому випадку, вони просто декларуються у напрямах політики і звітах певних компаній за поточний рік. Рівень усвідомлення такого явища як колективна соціальна відповідальність, на превеликий жаль, в Україні на досить низькому рівні. За даними звіту Центру «розвиток КСВ в Україні» 58% із 600 опитаних респондентів (компанії усіх основних секторів економіки країні) асоціюють КСВ із благодійністю та розвитком власного персоналу; 46,7% опитаних вважають що соціально відповідальний підхід не має сенсу або є справою самої компанії; 32,7% відверто зізналися, що не здійснюють заходи, які можна віднести до КСВ; лише в 55% компаній соціально відповідальні заходи здійснюються постійно; 61,4% стверджують, що не можуть дозволити собі заходи із КСВ фінансово.
Однією із найбільш соціально свідомих страхових компаній в Україні є НАСК«Оранта». У 2008р. вона заявила про свою прихильність до КСВ, коли підписала Глобальний договір ООН. Одним із напрямів діяльності в даній сфері є благодійність та підтримка українського спорту. З 2004р.компанія реалізує програму «Зелений офіс», згідно з якою офіси були обладнані з використанням енергозберігаючих технологій. У липні 2010р. «Оранта» приєдналась до «Клубу А4», метою якого є використання офісного паперу для його вторинної переробки. У 2010р. «Оранта» виступила страховим партнером "Zero Emissions Race" (гонка з нульовими викидами). Це кругосвітня подорож на екологічно чистих автомобілях, яка тривала 80 днів. У цьому заході брали участь команди Німеччини, Австралії, Південної Кореї, Швейцарії. Однак жодна компанія, у тому числі й страхова, не акцентує увагу на КСВ як дотриманні принципів добросовісної конкуренції, виконанні всіх та у повному обсязі зобов’язань, в тому числі й перед державою, балансі між робочими обов’язками та особистим життям співробітників. Таким чином, ми бачимо суто демонстративні форми КСВ, в той час як розуміння соціальної відповідальності як невід’ємної складової бізнес-середовища, поки що відсутнє.
Висновки: На сьогодні серед науковців і практиків не існує єдності думок ні з приводу визначення сутності КСВ, ані її форм, напрямків, стадій. Немає одностайної думки і з приводу вигідності введення соціально відповідальних заходів для бізнесу. Більшість схиляється до висновку, що, хоча соціальні програми підприємств не мають напрямленості на одержання прибутку, правильна їх реалізація може дати додаткові переваги для бізнесу. Це ніяким чином не суперечить суті КСВ й не зменшує значимості й ефекту соціальних інвестицій. Отже, застосування КСВ стає все більш необхідним елементом для їх ефективного функціонування в умовах зростаючої конкуренції та виникнення нових фінансових і нефінансових ризиків.
Нажаль, рівень усвідомлення такого явища як колективна соціальна відповідальність в Україні на досить низькому рівні. Компанії фінансового сектору відчувають на собі ще меншу соціальну відповідальність, аніж підприємства реального сектору економіки, не існує єдиного органу, центру, загальноприйнятих нормативів для оцінки рівня соціальної відповідальності. Згідно рейтингів окремих бізнес-видань, за минулий рік лише 2 українські страхові компанії можна вважати соціально відповідальними.
Авторы: Мелашич Жанна і Старінець Інна
ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана» |
 |  |
корпоративна соціальна відповідальність
